Його ім’я ось уже кілька десятиліть займає найдостойніше місце серед видатних майстрів вокального мистецтва світового рівня. Цей голос, рідкісної краси і унікального тембру, уже не можливо відокремити від історії нашої вітчизняної музичної культури. Він надихав на подвиги у грізні роки Великої Вітчизняної війни, допомагав здолати труднощі у скрутні часи післявоєнної розрухи. Голос цей і сьогодні по справжньому захоплює серця численних шанувальників співу. До 110 – річчя Героя Соціалістичної Праці, народного артиста СРСР, народного артиста України, лауреата Державних премій СРСР і Державної премії України ім. Т.Г.Шевченка Івана Семеновича Козловського у Києві пройшли ювілейні заходи присвячені життю і творчості всесвітньо відомого тенора на яких мені пощастило побувати і про які хочу розповісти читачам газети.

В ошатному залі Київського міського будинку учителя, як то кажуть, яблуку не було де впасти. Саме звідси, з концертної програми «Прилетіла ластівка» організованої клубами «Співуча родина» та «Шанувальників романсу» і розпочалися пам’ятні заходи присвячені видатному вокалісту. Ведуча ювілейного вечора відомий музиколог Валентина Кузик розповіла глядачам цікаві епізоди з біографії Митця, а також по ходу концерту представляла його учасників, серед яких були і земляки співака з села Мар’янівки, що на Київщині. Так, саме в Мар’янівці Васильківського району, на мальовничих берегах невеличкої річки Протока 24 березня 1900 року і народився І.С. Козловський. Тут промайнуло його дитинство, і звідси у сім з половиною років батьки віддали Івана на навчання до Києва у церковну школу при Свято-Михайлівському монастирі. На рідкісні природні вокальні дані хлопчика досить скоро звернули увагу. І вже згодом він співав у хорі під орудою знаменитого хормейстера Антона Кошиця, а потім навчався у прекрасного педагога по вокалу Олени Муравйової. До речі, коли після жовтневої революції не визнавши нову владу, практично весь склад хору Кошиця виїхав за кордон, Іван Семенович Козловський на довгі роки став, як тоді казали, невиїзним співаком. Бо з цим хором емігрував і його рідний брат Федір, а з таким фактом в біографії на той час за кордон не випускали нікого.

Вже не секрет, що до кінця свого життя співак опікувався рідною Мар’янівкою. Завдяки його клопотанням там з’явилась сільська музична школа, на той час перша в Радянському Союзі. Розповідають, що дозвіл на її будівництво він брав у всесоюзного старости Михайла Калініна. А потім з вихованцями Мар’янівської школи, співак неодноразово виступав на кращих концертних майданчиках Москви, у тому числі й на сцені уславленого Великого театру СРСР, де довгий час був провідним солістом. Це окрема сторінка в житті співака про яку вже написано, мабуть, не одну сотню статей. Музична школа в Мар’янівці існує і в наші дні. Довгий час її директором був незабутній Павло Бохняк, якого, на превеликий жаль, вже нема з нами. Його педагогічну і організаторську справу продовжує викладач з багатолітнім стажем Марія Луценко. Тож на ювілейному концерті в Будинку учителя, який, до речі, пройшов за підтримки відділу культури Васильківської райдержадміністрації, глядачі, як і в часи Козловського, тепло приймали виступи вже теперішніх учнів, викладачів і випускників Мар’янівської музичної школи. Взагалі мар’янівці гідно вшановують свого видатного земляка. Там існує меморіальний музей-садиба народного артиста, і кожного року в селі проводяться мистецькі заходи по увічненню його пам’яті.

Кияни теж не байдужі до постаті визнаного співака. Бо в самому центрі столиці України є Творча вітальня майстрів оперного та балетного мистецтва «Духовна спадщина», яка носить ім’я Івана Семеновича Козловського. Її господар, невтомний ентузіаст своєї справи заслужений діяч мистецтв України В’ячеслав Медведєв вже шостий сезон запрошує сюди найкращих і найулюбленіших артистів, музикантів, поетів і письменників які щедро дарують глядачам своє мистецтво. Діяльність вітальні, як і благодійного фонду ім. Івана Козловського пов’язана із збереженням пам’яті та творчої спадщини великого сина України. А підтвердженням цьому є численна кількість благодійних мистецьких акцій проведених як на кращих концертних майданчиках столиці, так і на Михайлівській площі, де взяли участь відомі виконавці, де звучали арії, романси і пісні із репертуару Івана Семеновича.

В концерті присвяченому теперішньому ювілею славетного тенора глядачі творчої вітальні почули твори Сергія Рахманінова, які прозвучали у виконанні народних артистів України Тараса Штонди, Людмили Семененко, Тетяни Анісімової, заслуженого артиста України Миколи Шуляка та інших київських митців.
«Наш ювілейний вечір називається: «Останній концерт І.С. Козловського», – сказав на його початку режисер і ведучий В’ячеслав Олександрович Медведєв. – Бо понад два десятиліття тому, а точніше у 1987 році, в Москві, у своєму останньому сольному концерті, Іван Семенович якраз і виконував романси Сергія Рахманінова. Тому і програма нашого ювілейного вечора складена за творами Рахманінова, якого обожнював Козловський. І ще хочу відзначити, що голос співака звучав не тільки у 87 років, а і в 90! Тобто Іван Семенович радував своїх численних шанувальників майже до останнього свого подиху. Ми йому вдячні за це і робимо все від нас залежне, аби увічнити пам’ять славетного виконавця. Тож на сьогодні, в Печерському районі Києва, вже є вулиця Івана Козловського, на якій стоїть пам’ятник артисту створений скульптором Валентином Знобою».

У вітальні Козловського, на ювілеї Митця, який пройшов по домашньому тепло, про свої незабутні зустрічі з Іваном Семеновичем розповіли відомі українські поети Борис Олійник, Дмитро Павличко, Іван Драч і Павло Мовчан, а також земляк артиста Станіслав Сташевський.

Відбувся мистецький захід по вшануванню пам’яті І. Козловського і в музеї Марії Заньковецької, який завдяки зусиллям завідуючої музеєм Наталії Бабанської, наукових співробітників Катерини Ковпак та Оксани Солодової, також пройшов на достойному рівні. Відразу хочу зазначити, що саме дякуючи підтримці Івана Семеновича у свій час було відновлено цей музей, а також прискорено відкриття в Києві музею Миколи Лисенка.

«Він любив Україну, завжди допомагав і, по можливості, підтримував наших митців, письменників і поетів, – відзначив гість ювілейного заходу в музеї Заньковецької народний артист СРСР Анатолій Мокренко. – В його квартиру на вулицю Нежданової приходило багато українців, яких господар зустрічав з неприхованою радістю. Іван Семенович завжди чи то в концертах, чи на урядових прийомах охоче виконував твори українською мовою, яких у його репертуарі була величезна кількість».

Глядачі в музеї якраз і мали можливість почути рідкісні записи співака, які люб’язно запропонував відомий письменник і музикознавець, автор багатьох книг про українських митців, заслужений діяч мистецтв України Микола Кагарлицький. Він також поділився з присутніми спогадами про свої дружні спілкування з Іваном Семеновичем, розповів про зустрічі співака з Марією Костянтинівною Заньковецькою. Концертну програму ювілейного заходу продовжили студенти Національної музичної академії ім. П.Чайковського Роман Походня, Віктор Сачок і Роман Шнуренко у виконанні яких прозвучали твори із репертуару Козловського. Присутні також побачили відеозаписи уславленого співака 30-40-х років минулого століття.

«Він жив творчістю і не уявляв собі іншого шляху, – розповідає племінник артиста Віктор Феліксович Муравицький. – По своїй натурі був людиною гостинною, тому за життя не мав жодної ощадної книжки. Пам’ятаю, коли до нього додому прийшла відома актриса Юлія Борисова то була дуже здивована, бо думала, що у Івана Семеновича вся квартира, як вона сказала, в кришталях. А в нього все було по простому. Він, наприклад, дуже любив колоски жита чи пшениці і вони стояли майже в кожному кутку квартири. А ще, був людиною віруючою і ніколи не сідав за стіл не прочитавши молитву. Пригадую, коли Україну визнали незалежною державою, він відразу надіслав телеграму з привітанням, бо був не байдужим до цієї події. Її зачитали тоді на одній із сесій Верховної Ради України. Не стало Івана Семеновича 21 грудня 1993 року».

Переконаний, що всі ці ювілейні заходи, як і концерт Національної заслуженої капели бандуристів України ім. Г. Майбороди, що пройшов у Колонному залі Національної філармонії, надовго запам’ятаються глядачам. Тож хочеться подякувати Любові Лавріненко, В’ячеславу Медведєву, Галині Лактіоновій, Олександрі Сомовій, Володимиру Вовченко, а також всім ентузіастам і шанувальникам творчості видатного вокаліста, бо саме завдяки їх старанням і відбулися вищеназвані концерти присвячені ювілею співака. Хоча є сподівання, що ювілейні мистецькі заходи присвячені Митцю будуть продовжуватись до кінця року. Звичайно, хотілося б, щоб відбувалися вони на високому державному рівні, як того заслуговує Іван Семенович Козловський – великий син України, який служив їй вірою і правдою все своє життя.