Ярослав Борута: «Майбутньому Президентові України треба звернути особливу увагу саме на розвиток культури і мистецтва…»

4. декабря 2009 | От | Категория: правда, Рекомендуем прочесть

Творчість заслуженого артиста України лауреата літературно-мистецької премії «Осіннє золото» ім. Д. Луценко Ярослава Борути відома не тільки в Україні, а і далеко за її межами. Його пісні вже не одне десятиліття зігрівають серця тих, хто не байдужий до справжнього виконавського мистецтва. Співак і композитор мешкає і працює в Івано-Франківську, хоча залюбки відвідує і столицю України. Кожний його, бодай навіть короткий, приїзд у Київ завжди насичений численними зустрічами, інтерв’ю, записами на радіо. Він чудовий співрозмовник, і належить до тих митців, хто не тільки по-справжньому закоханий в українську пісню, а й робить все від нього залежне, аби донести її до слухачів. Не стоїть артист і осторонь сьогоднішніх проблем у виконавському мистецтві. Саме ця небайдужість і змусила його поділитися своїми роздумами про теперішнє творче життя митців на сторінках нашої газети.

«Переконаний, якщо в державі забувається мова, традиції народу чи культурно-мистецька спадщина, то така держава приречена зникнути з карти світу, або непомітно для себе влитися в якусь іншу державу чи імперію. Тому майбутньому Президентові України треба звернути особливу увагу саме на розвиток культури і мистецтва, а я, як артист-вокаліст не побоюся сказати, ще і відродженню української пісні, яка в наш час знаходиться у глибокому занепаді і забутті. Всі ми бачимо яким низькопробним, примітивним музичним продуктом заповнені всі наші FM — радіо і телевізійні ефіри. Мені здається, що це все робиться свідомо на рівні держави. Справжнє мистецтво пішло в примусове підпілля, а весь неукраїнський непотріб доноситься до людей, в більшості з яких вже склалася думка, що саме такою є нова українська пісня.

Хто може назвати за останніх пів року хоч один концерт чи творчий вечір відомих українських виконавців, композиторів і поетів в Національному палаці «Україна»? Впевнений, що ніхто. Хоч колись, за один лише місяць, проводилось кілька таких концертів. І це відбувається не тому, що немає претендентів провести ці заходи, а тому що нема на це коштів. Бо сотні тисяч гривень тільки за одну оренду «України» не в змозі заплатити, без підтримки спонсорів або держави, жоден митець. А українські митці ледве зводять кінці з кінцями. Справді боляче дивитись, коли на нашій Івано-Франківській «стометрівці» стоять з капелюхом філармонійні артисти і високопрофесійно грають світову класику, таким чином заробляючи собі на прожиття. Де влада? Я не пам’ятаю від самого початку становлення України як держави, щоб професіонали так заробляли. Таке поняття як «спонсор, благодійник чи меценат» залишилось тільки в бізнесових структурах, але аж ніяк не в державних. Ще в Радянському Союзі підприємства звільняли від податків, якщо вони виділяли кошти на благодійність. Та й за правління Леоніда Кучми можна було від державних підприємств отримати допомогу на розвиток культури і мистецтва. А тепер, в період правління «помаранчевої демократії», чомусь все заборонено. Чесно кажучи, якщо б не друзі-бізнесмени, то не мав би змоги записати хоч якусь нову пісню, я вже не кажу про те, щоб записати диск, або відзняти відеокліп. Як може жити і професійно розвиватися митець, якщо держава за нього повністю забула? Тому, на мій погляд, потрібно створити спеціальну державну програму для розвитку української культури і мистецтва, яка б передбачала кошти на повноцінне функціонування творчості українських митців, зокрема артистів, які мають почесні звання від Президента України «Заслужений» і «Народний». Бо якби держава виділяла кошти на проведення творчих звітів українських виконавців хоча б один раз на два-три роки, і зобов’язала керівництво Національного палацу «Україна» за символічну орендну плату їх проводити, то я впевнений, що не було б вільного дня для проведення там «низькопробних» «антиукраїнських» заходів. І глядач міг би милуватися і насолоджуватись справжнім українським мистецтвом, а національні телеканали мали б змогу транслювати по — праву високоморальний, високо етичний, високодуховний музичний продукт.

На мою думку, якщо людина має почесне звання «Заслужений» чи «Народний», яке присвоюється Президентом України у кожній мистецькій галузі, вона вже автоматично стає державною особистістю і було б дуже доречно саме таким митцям надавати статус держслужбовця. Тому, що коли людина знаходиться в розквіті свого таланту, своєї популярності вона ще може себе якось забезпечити, а при досягненні пенсійного віку стає забутою і нікому непотрібною. Я переконаний, що ніякі політики не зможуть так підняти рейтинг держави, як люди мистецтва. І тому я впевнений, що сильною Україна буде тоді, коли на всіх її теренах зберігатимуть українську мову і національні традиції, будуть шанувати і розвивати національну духовність і культуру. А це може зробити тільки сильний Президент – справжній українець.

Tags: ,

Оставьте комментарий